Відсвяткували 100-річчя з дня народження А. Малишка

Великого й талановитого, відомого у цілому світі, шанованого в Україні Андрія Самійловича Малишка цього року згадують особливо часто. Рівно сто років тому під Обухівськими зорями у маленькій хатині сільського шевця-чоботаря народився ще один геній української культури, а національне письменство отримало в його особі ніжного і мелодійного співця.

Громадськість України дружно й активно заходилася різноманітними подіями відзначати цю дату, навперебій доводячи свою близькість Малишку. А от Національному педагогічному університету імені Михайла Драгоманова й доводити нічого не потрібно. У родині НПУ вже давно називають Андрія Самійловича просто й звично – драгоманівцем. Це ж треба, полишивши медичний технікум, письменник обрав стежину педагога і закінчив один із підрозділів колишнього Київського інституту народної освіти і теперішнього Драгоманівського університету.

Дух і талант Малишка повсякчас витає в альма-матер вчительства, але 2012-ий для драгоманівців – особливий. Протягом усього року в навчальному закладі проводяться найрізноманітніші заходи від наукових конференцій, студентських зустрічей, театралізованих дійств до літературних виставок і екскурсій. Наприклад, нещодавно близько сотні студентів НПУ висаджували ялини в парку імені Андрія Малишка, в університеті на радість усій громаді з’явилася аудиторія-музей письменника з меморіальною дошкою. Та чи не найбільш приємною новиною для усіх драгоманівців стало нове найменування Інституту української філології, що тепер гордо називатиметься Інститутом української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка. Про це ректор університету Віктор Петрович повідомив громадськість у своєму виступі на урочистостях з нагоди святкування 100-річчя з дня народження поета:

Висловив свою доповідь Віктор Петрович як один з найдемократичніших ректорів України разом зі студентами, підігрівши тим самим атмосферу вечора душевним теплом і енергетикою драгоманівців.

Усе дійство відбувалося у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України. Доторкнутися до творчості митця зібралася уся інтелігенція столиці і Київщини, його сучасники-колеги, вихованці-поети, послідовники-митці, шанувальники й поціновувачі його таланту. Один з таких, що до речі виступив й ініціатором заходу та натхненником святкування 100-річчя Малишка на державному рівні – заступник Голови Верховної Ради України, доктор політичних наук Микола Томенко. Як зауважив у вітальних словах чиновник: «Я безмежно радий, що пропозиція відзначення 100-річчя з дня народження Андрія Малишка схвально була сприйнята усім українським суспільством і найбільше – це університетами».

Микола Володимирович переконаний, що такі події для держави знакові у сенсі збереження її не лише культурної і духовної спадщини, але збереження та зрощення її як держави загалом. Поет-пісняр, чий хоч один витвір співає уся країна, вже вважається народним, а якщо таких творінь десятки, то й поготів, запевнив присутніх пан Томенко. Малишко – поет з українською душею, але вже не українського – світового масштабу і наша нація повинна цим гордитися.

Шалені оплески глядачів викликав ще один неймовірний виступ. Наче подорож у далеке буремне минуле, що повільно перетікало в хвилюючу сучасність – за трибуною, як і п’ятдесят років тому (на п’ятдесятиріччі Андрія Самійловича) Герой України, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Павличко.

«У ньому жив український дух, де б він не був, куди б не з’являвся. Усі чекали від нього слова. До нього усі горнулися. Зверху слухали старші: Олександр Довженко, Максим Рильський, Остап Вишня, знизу підходили молодші: Іван Драч, Ліна Костенко, Микола Вінграновський – мої друзі…», - зі сльозами в очах та гордістю в серці говорив Дмитро Васильович. Письменник пригадував щемливі факти з біографії Малишка, досі невідомі широкому загалу, особливо його виступи перед українською громадою, сповнені високого бурхливого патріотизму, під час яких не раз тремтів у залі й сам Павличко.

Щемливо розповідав про те, як забували, нищили пам'ять про поета і як його повертали в українську культуру. Весь цей довгий розхитаний час Дмитро Васильович вболівав за колегу й вчителя. У таких переживаннях народилося чимало книг Павличка-літературознавця, присвячених постаті Малишка і його генію. Апогеєм же ж цих думок стали вірші написані другу, які пан Павличко читав в урочистій зала філармонії.

Не сколихнути сердець присутніх, не зворушити синівської й доччиної любові до України такий виступ просто не міг, як і загальна атмосфера свята. В залі раз-у-раз виривалися гучні аплодисменти, що ставали символічною дякою за кожну Малишкову пісню, подаровану Національним заслуженим академічним українським народним хором імені Г. Верьовки під керівництвом Героя України Анатолія Авдієвського та солістів-викладачів Інституту мистецтв НПУ. Присутні мали змогу почути такі шедеври українських мелодій, як «Пісня про рідну землю», «Ми підем, де трави похилі», «Запливай же, роженько!», «Пісня про вчительку», «Моя стежина», «Київський вальс» та інші.

Дивовижним чином, але драгоманівцям вдалося оживити Андрія Самійловича, він і сам завітав на хвилю в Колонну залу філармонії, спочатку з чорно-білих кінокадрів фільму про письменника, відзнятого на замовлення Драгоманівського університету Телевізійним об’єднанням «Сперанца». А згодом поет ожив у серці кожного присутнього, щоб залишитися там назавжди, бо ж правду сказав Віктор Петрович – «Справжні друзі Малишка тут…»

Людмила КУХ,

прес-секретар ректора