Віктор Андрущенко перебував з візитом в Гродно
26-28 лютого 2015 року делегація Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова перебувала з офіційним візитом на святкуваннях 75-ліття з часу заснування Гродненського державного уні... Read more...У НПУ поєднують бізнес та інтелект
Нещодавно з офіційним візитом Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова відвідав Президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах. Гостя прийняв ректор вишу В... Read more...Ректор НПУ взяв участь у відкритті нової Спортивної Арени КНУ імені Т. Шевченка
16 жовтня 2014 року в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка відкрили стадіон Навчально-спортивного комплексу. В урочистому відкритті взяв участь ректор Національного педагогічного... Read more...Виступ Віктора Андрущенка на урочистостях з нагоди 100-річчя з дня народження Андрія Малишка
«Вельмишановні друзі!
Кожен університет пишається своїми випускниками, особливо високими й талановитими, тими, які зробили вагомий і видатний внесок у розвиток науки і виробництва, культури і освіти, моралі і духовності народу, суспільства і держави.
Таких випускників має й наш університет. Науковці і педагоги, політики, письменники і поети, прості сільські вчителі і видатні діячі науки і культури. Хтось у нас навчався, інший – працював, третій ввійшов в університет як організатор його діяльності чи духовний наставник молоді. Але всі вони складають велику Драгоманівську родину, зцементовану любов’ю до України, її чарівної мови і культури, працьовитого люду і його величності Вчителя.
Справедливим є й те, що одним з найперших серед них є випускник факультету соціального виховання (літературного підвідділу), видатний поет, істинний жайворонок української поезії Андрій Самійлович Малишко.
Переді мною залікова книжка ювіляра… Заліки, екзамени, педагоги, оцінки. Все, як у всіх. Однак… Кожен, хто спілкувався з ним, відчував глибоку одухотвореність хлопця, його спрямованість у майбутнє, любов до людини, народу і Батьківщини.
Юнак прагнув стати вчителем. І хоча на початку життя доля кинула його в царину медичної справи, майбутній поет обрав справу лікування душі – зрощення вічного, доброго, справедливого. Того найвагомішого, що робить людину Людиною.
Він любив дітей і… поезію. Й саме через поезію просвітлював, навчав і виховував – любити Батьківщину, її квітучу природу, родючі землі, звитяжний трудовий народ.
Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками воду тиснуть із граніту.
Ах, друже мій хороший, там мета,
Немов струна, що завжди із тобою.
І гомонять в братерському двобою
Блакитне небо і такі ж жита.
Він виховував віру у справедливість, основою якої є наполеглива праця і взаємна підтримка, дружба народів-братів.
Він ніколи не втрачав надії на краще майбутнє свого народу, мирного і світлого завтра народів європейського простору і світу.
Він звеличував цінності – близькі і рідні кожній людині; цінності, які змалечку пестувала у нас Мама, на яких наголошував суворий, але справедливий Батько.
У ті далекі, тепер уже – історичні часи в університеті працювали видатні педагоги і науковці: Агатангел Кримський, Микола Зеров, Павло Філіпович, Сава Христофорович Чавдаров… А керівником літературного гуртка був знаменитий Максим Тадейович Рильський.
Студент Малишко переймав їх дух і творчість, захоплювався їх здобутками й сам намагався бути кращим. Він не прагнув увійти в історію. Історія втягувала його в себе, робила речником епохи, володарем її непокірного духу, душевної величі, великого людського страждання.
Це були важкі часи. 33-й – рік несамовитого голодомору; 37-й – рік гоніння і репресій, нищення людей і культурних цінностей. А далі були війна і важка праця з відбудови народного господарства. Поет пройшов стежками історії з високо піднятою головою, гордістю за велич свого народу, його звитягу, з вірністю національним традиціям і спрямованістю у майбутнє.
Аж ніяк не випадково однією з головних ліній його знаменитої поезії стала тема Великої України – Батьківщини для кожного українця. Як найвища цінність. Батьківщина у Малишка тісно пов’язується з такою символічною категорією, як мати. Батьківщина – це мати! Ніжна, незабутня, єдина.
Мамо, я хочу поговорити з Вами
У Вашім житті, у Вашій смерті,
Як Ви колись перейшли полями,
Нас беручи на долонечки вперті.
Ось я бачу ті очі синії,
Пальці відчую завжди вузлуваті.
Б’ється мороз в посивілому інеї,
Мерзнуть шибки у Малишковій хаті.
Альтернативи цій зв’язці не має і бути не може! «Любіть Україну» як матір, як сонце, як Долю – це, мабуть, від Сосюри. «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» - це сам Малишко у своїй безмежній любові і відданості матері, народові, Батьківщині.
«Прочитайте вірші Андрія Малишка, або заспівайте його пісні, і тоді душа сповниться теплом рідного дому, осяється материнською любов’ю», пише Іван Драч у недавно опублікованій статті «Жайворонок над Україною».
Символічно, що саме тут поет звертається ще до однієї цінності – святої, вічної й незаперечної, як Божий світ. Це вчителька, яка для поета постає не інакше, як «світовою зорею». Розуміння вчительської професії, схиляння перед благородством душі вчителя, який своє життя присвятив школі й учням, утілилося у багатьох творах, присвячених цій нелегкій, але й натхненній праці. Звертаючись до образу вчителя, Андрій Малишко підкреслить в ньому найістотніше – вроджену інтелігентність, душевну щедрість і сердечну щирість, яких і сам мав доволі.
Школярських днів нам не забуть ніколи,
Не проказати їх, не проспівати,
Як бігали з торбинками до школи
У грізний рік, у славний рік двадцятий.
Забувши сміх, і примовки, і жарти,
Ми слухали, схилившися на парти.
Учитель піде тихо по діброві,
На кожнім слові перетомить очі:
«Трохим Іванович, ми живі і здорові…»
І вже він не засне до полуночі,
Ті голоси згадає повнозвучні,
Сусідам гордо скаже: - Пишуть учні.
Саме такого вчителя готує наш університет, який справедливо очолює педагогічну справу держави, а нині – вийшов на терени Європи.
Інститут української філології (в минулому факультет соціального виховання, відділ шкільний, підвідділ літературний – де навчався Андрій Малишко) виховав видатних представників літературної плеяди України. У різні часи тут навчалися: знаменита поетеса Ліна Костенко, поет-байкар Павло Глазовий, письменник Юрій Збанацький, поет Андрій Демиденко.
Нинішні студенти – це високо талановиті люди. Вірші чи прозові твори, написані ними на студентській лаві, засвідчують неймовірний злет духу незалежності і свободи. Любові до людини і Батьківщини, які утверджував Андрій Малишко, і які плекає наш університет.
В університеті діє Літературна студія, яку очолює наш випускник, поет Андрій Демиденко. Почесними професорами університету й одночасно учасниками його Літературної студії є видатні поети Борис Олійник та Іван Драч, Олекса Довгий та Павло Мовчан.
Нині в Інституті підростає талановита молодь, яка пише вірші. Повсті й оповідання, шанує своїх попередників, любить Україну, відстоює нашу мову і культуру, робить усе необхідне для їх утвердження в гуманітарному просторі Європи і світу.
В університеті працюють видатні науковці – академіки Микола Шкіль. Любов Мацько. Володимир Бондар; ми пишаємося, що тут є такі знаменитості, як Анатолій Авдієвський, Мирослав Вантух, Анатолій Паламаренко.
Враховуючи високі літературні традиції, заслуги Інституту у царині підготовки національних педагогічних кадрів, формування літературно-поетичного бомонду держави, пропоную назвати його «Інститутом української філології та літературної творчості» і присвоїти Інституту ім’я нашого ювіляра – Андрія Самійловича Малишка!
Як згадує у своїй прекрасній статті «Жайворонок над Україною», знаменитий поет і державний діяч Іван Драч, під час святкування п’ятдесятирічного ювілею Андрія Малишка видатна поетеса Ліна Костенко сказала такі слова «Ваші справжні друзі тут».
Сьогодні – столітній ювілей поета. І поет знову з нами. Вірніше, ми разом з ним. І саме тому, у його високу честь і одвічну пам'ять, з повною відповідальністю за майбутнє, за вчительську і літературну справу Україну, вслід за Ліною Костенко можемо сказати: «Андрію Самійловичу! Ми підтримаємо і понесемо у вічність підняті Вами знамена. Ваші справжні друзі тут!»
Слава ювіляру!
Слава нашому університетові!
Слава Україні!»